Енергоефективність в Україні: як мотивувати населення?
Не може бути однакових підходів до підвищення енергетичної ефективності у цілому ланцюзі виробництва, постачання та споживання енергії. Суттєво відрізняються інтереси та мотивації енергоефективності всіх сегментів цього ринку: видобувників первинних джерел палива, виробників тепла та електроенергії, а також приватних, державних та комерційних споживачів енергії.
Для того, щоб впливати на покращення енергоефективності, потрібно використовувати два основних чинники:
– пропагування і просвітництво в енергоощадності та енергоефективності, в значній мірі через незалежні громадські організації;
– юридично-податкові стимули, які повинні діяти для кожної ланки проходження енергії.
При впровадженні змін треба ще й відслідковувати зворотній зв’язок чинників мотивації, напр. так, як вказується в деяких роботах науковців (див. малюнок). Не може бути тут політичних популістських мотивів.
Громадські організації, які шукають і знаходять фінансування від грантодавців, від місцевих та державних програм, є дуже активними гравцями на цьому полі пропагування енергоефективності. Вони проводять обстеження, аналіз, поширення інформації про втрати енергії, про способи підвищення рівня виробництва та споживання, про вплив від економії на покращення екологічності проживання і т.п. Такий спосіб інформаційної роботи з мешканцями, владними структурами і бізнесом є незаангажованим, досить дієвим та об’єктивним
Сам ланцюг отримання енергії існує на основі фінансової складової і має певні «хвости» з попередніх періодів створення технологічних та технічних схем роботи. В Україні ще діє система пільг та дотацій, яка залишилася з часів командної економіки, що суттєво спотворює потреби і можливості для енергоефективності. А при «захопленні» бізнесом офшорного типу всіх ключових ланок енергетичного ланцюга, взагалі важко мати адекватні раціональні способи впливу на процеси енергоефективності.
Енергетичні генеруючи потужності електростанцій діють на старих енергоблоках, де енергетична ефективність є на рівні 30-35 відсотків. Це створює «обов’язок спалювати значні зайві тони вугілля чи мільйони кубометрів газу. Враховуючи дотаційність вугілля та газу, кожен платник податків покриває ці схеми дотацій, адже фінансування йде з бюджету. Цій галузі вкрай необхідними є нормативні документи, які б перевели її на ефективнішу роботу для зменшення використання викопних видів палива. І обов’язковим елементом є відкритість балансів енергії всіх рівнів на всіх ділянках.
Стадія транспортування енергії теж має величезний потенціал економії, адже по дорозі від виробника до споживача втрачається від 10 до 30 відсотків вже виробленої енергії (тепла чи електроенергії). Тут також потрібні добрі правові чинники, які б контролювали і заохочували до економії. Тільки тоді буде пошук фінансування та заміна мереж або суттєва їхня модернізація.
Споживачі енергії поділені на три основних групи: мешканці, бізнес середовище і державні будівлі та організації. Тут суттєво відрізняються підходи до економії.
Бізнес має «найпростіше» завдання: економити кожну копійку – платить він «по-повній» – найшвидше прилаштувався до пошуку і впровадження енергоефективних рішень. Першим кроком бізнесу був чи є перехід на нові види енергії, які будуть дешевшими, а наступним кроком є економія енергії через утеплення та енергоефективніше обладнання і автоматизований контроль з автономатизованим керуванням споживання енергії.
Бюджетні установи є надскладним процесом у впровадженні енергоефективності. Тут залишається діяти командна система керування: керівнику установи «доводять» план фінансування енергоносіїв і час-від-часу проводять «планові» роботи економії з виділенням коштів. Немає у керівника бюджетної організації стимулу для економії, адже зекономлені кошти не «залишаються» в організації для впровадження наступних енергоефективних змін. Просто зменшиться бюджет фінансування наступного року.
Мешканці мають дуже непрості часи для впровадження економії. Зарплати мізерні, економіка країни не створює можливості заробляти більше. Банки мають кредити з надзвичайно великими відсотками. А впровадження енергоефективних засобів вимагає додаткових немалих коштів. Перший варіант державної «допомоги» з кредитуванням твердопаливних котлів не має під собою ідеологічної складової енергоефективності: кредит видається будь-кому без врахування необхідного зменшення споживання енергії, а не скорочення плати за тепло. Так, буде економія бюджету, адже зменшиться споживання газу і зменшиться сума на дотацію за цей газ. Але кількість енергії для обігрівання будинку зросте – ККД котла на дровах навряд чи буде вищим 70% (газові мають 90%).
Для мешканців повинна бути Програма, згідно якої повинні видаватися довгі і дешеві кредити і погашатися частина боргу тільки тим, хто реально показує зменшення споживання енергії. А кошти для здешевлення кредитів та компенсації повинні б бути забезпечені від монополістів-офшорників, від повернення вкрадених з бюджету коштів – це ж кошти кожного платника податків. Василь Прусак. Джерело: http://ecotown.com.ua/